![]() |
| Страхіття й фатальності гуляли по світу за всіх часів. |
| Тож навіщо називати точно, коли саме діялось те, про що я хочу розповісти! |
| Досить сказати, що в ті дні, про які буде мова, в Угорщині панувала тверда, хоча й прихована віра в доктрини метемпсихозу. |
| Про самі доктрини — тобто про їхню вірогідність чи хибність — я не кажу нічого. |
| Одначе запевняю, що наше невір’я великою мірою (як твердить Лабрюйєр про всі наші незлагоди) |
| Проте в угорських забобонах є моменти, що межують із безглуздям. |
| Погляди їхні — тобто угорців — дуже різняться від їхніх східних джерел. Ось приклад. |
| “Душа, — кажуть вони (далі я зацитую слова одного проникливого й тямущого парижанина), — ne demeure qu’une seule fois dans un corps sensible: au reste — un cheval, un chien, un homme meme, n’est que la ressemblance peu tangible de ces animaux”. |
| Родини Берліфітцінгів і Метценгерштайнів ворогували не одне сторіччя. |
| Ще ніколи не бувало двох таких знаменитих родин, охоплених такою смертельною ворожнечею. |
| Коренів цієї ворожнечі, здається, слід шукати в стародавньому провіщенні: “Високе ім’я зазнає жахливого падіння, коли смертність Метценгерштайнів, ніби вершник над конем, запанує над безсмертністю Берліфітцінгів”. |
| Звичайно, в самих цих словах сенсу небагато або й зовсім нема. |
| Але навіть тривіальніші причини — і то не дуже давно — давали поштовх до не менш визначних подій. |
| Крім того, їхні маєтки, що межували один з одним, дуже довго конкурували в господарських справах. |
| Близькі сусіди рідко бувають друзями; і мешканці замку Берліфітцінгів могли зі своїх високих веж дивитись прямо в вікна палацу Метценгерштайнів. |
| Власне, не та більш ніж феодальна пишнота, яку вони могли там побачити, могла зачіпати вразливість не таких старовинних і не таких багатих Берліфітцінгів. |
| Нема нічого дивного в тому, що слова пророцтва, хоча й безглузді, могли посварити дві родини, вже схильні до сварки через кожен вияв спадкової заздрості, а потім підтримувати цю ворожнечу. |
| Провіщення, здавалося, виражало — якщо воно взагалі щось виражало — остаточний тріумф могутнішого роду; і слабкіші, менш впливові Берліфітцінги, звісно, згадували те провіщення з запеклішою ворожістю. |
| Граф Вільгельм Берліфітцінг, хоча й дуже високого походження, в ту пору, про яку йдеться, був недужий, завжди сонний стариган, не примітний нічим, крім безжальної, закоренілої особистої антипатії до родини суперників — та ще такого палкого захоплення кіньми й полюванням, що ні тілесні недуги, ні похилий вік, ні кволість розуму не перешкоджали йому щодня віддаватися небезпекам мисливства. |
| Барон Фрідріх Метценгерштайн, навпаки, був ще не старий. |
| Його батько, міністр Г., помер молодим. |
| Мати, баронеса Марія, невдовзі пішла слідом. |
| Фрідріхові тоді було вісімнадцять років. |
| У місті вісімнадцять років — невеликий термін; але в глушині, та ще в такій розкішній глушині, як старий великопанський маєток, розмахи маятника мають глибоке значення. |
| Завдяки якимось незвичайним обставинам, пов’язаним із розпорядженням його батька, молодий барон після батькової смерті негайно вступив у володіння величезним багатством. |
| Жоден угорський вельможа ще не володів таким. |
| Замків у нього було без ліку. |
| Найбільший і найрозкішніший був “Палац Метценгерштайнів”. |
| Точні межі його маєтностей ніколи не були визначені; але найбільший із парків мав п’ятдесят миль в обводі. |
| Коли таке незрівнянне багатство успадкував такий молодий господар, та ще з добре відомою всім удачею, в товаристві не виникло великих сумнівів щодо того, як він тепер житиме й поводитиметься. |
| І справді, за три дні спадкоємець перевершив у своїй розперезаності сподівання всіх його найпалкіших поклонників. |
| Ганебне гультяйство, кричуща розпуста, нечувані жорстокості дуже швидко показали його тремтячим васалам, що ніяка їхня запобігливість і покора, ніякі уколи його власного сумління ніколи не дадуть їм бодай найменшої безпеки від безжальних пазурів цього Калігули в мініатюрі. |
| На четверту ніч коло замку Берліфітцінгів загорілися стайні; і однодушна думка всіх сусідів додала злочинний підпал до вже й так жахливого списку баронових паскудств і неподобств. |
| Але під час метушні, спричиненої цією пригодою, молодий магнат сидів неначе в глибокій задумі, самотньо, в величезній горішній залі палацу Метценгерштайнів. |
| На розкішних, хоча й трохи вицвілих шпалерах, що похмуро звисали зі стін, були зображені примарні величні постаті тисячі вельможних предків. |
| Ось тут — прелати, магнати церкви в пишних ризах по-дружньому сидять перед самодержцем та можновладцями, накладають вето на примхи того чи того державця, опановують словами папської зверхності бунтівничий скіпетр князя тьми. |
| Он там — темні високі постаті князів Метценгерштайнів на м’язистих бойових конях перестрибують через полеглих ворогів, і їхні грізні обличчя жахають найтвердіші серця; а тут, знов же, знадливі, по-лебединому граційні постаті дам минулих віків плинуть у фігурах примарного танцю під звуки уявної музики. |
| Та поки барон прислухався — чи вдавав, ніби прислухається, — до чимраз гучнішого гамору біля берліфітцінгівських стаєнь, а може, надумував якийсь новий, іще зухваліший чин, очі його не відривались від витканого на шпалерах велетенського, неприродної масті коня, що нібито належав сарацинові, пращурові ворожого роду. |
| Сам кінь на передньому плані тканої картини стояв нерухомо, як статуя, а позаду нього вибитий із сідла вершник його гинув від Метценгерштайнового кинджала. |
| Коли Фрідріх помітив, на що він несвідомо спрямував свій погляд, уста його скривила сатанинська усмішка. |
| Але він не відвів погляду. |
| Навпаки, він не міг зрозуміти гнітючої тривоги, що каменем придавила всі його чуття. |
| Насилу-насилу він примирив свої незв’язні, маячні почування з певністю того, що він не спить. |
| Що довше він дивився, то нав’язливіші були чари — і то неймовірнішим здавалося, що він зможе відірвати погляд від тих шпалерів. |
| Але гамір надворі раптом іще погучнішав, і барон раптовим зусиллям перевів свою увагу на червонясте світло, що його кидала пожежа в стайнях на вікна зали. |
| Але той порух був тільки миттєвий; баронів погляд машинально вернувся до стіни. |
| Як же здивувався й жахнувся барон, побачивши, що кінь на шпалерах за ту мить повернув голову! |
| Шия огиря, перше вигнута дугою, ніби він скорботно схилявся над безвладним тілом свого пана, тепер була витягнена прямо на барона. |
| Очі, доти не видні, тепер мали завзятий, чисто людський вираз, вони блищали незвичайним вогнистим блиском, а відтягнені губи оголювали жахливо вискалені, ніби в людського черепа, зуби. |
| Приголомшений жахом, молодий магнат поточився до дверей. |
| А коли розчинив їх, спалах червоного сяйва, ринувши в залу, відкинув чітко окреслену баронову тінь на тремтячі шпалери, і барон здригнувся, помітивши, що та тінь, коли він переступав поріг, точно збіглася з обрисами безжального переможця — вбивці сарацина Берліфітцінга. |
| Тікаючи від гнітючого видовища, молодий магнат вибіг надвір, на повітря. |
| Коло парадної брами палацу він побачив трьох конюхів, що на превелику силу, ризикуючи життям, стримували велетенського вогненно-червоного огиря, який несамовито рвався з їхніх рук. |
| — Чий це кінь? |
| Де ви його взяли? — |
| спитав юнак сердитим хрипким голосом, ураз помітивши, що таємничий огир на шпалерах у залі — точна копія розлюченого коня перед його очима. |
| — Ваш, пане! — відповів один з конюхів. — Бо більш ніхто до нього не признається. |
| Ми його спіймали — він летів, аж паруючи й пінячись із люті, від стаєнь берліфітцінгівського замку, що ото горять. |
| Ми подумали, що це графський кінь із їхнього чужоземного табуна, що він вирвався й утік. Відвели його туди, а там конюхи кажуть, що не їхній, що в них такого не було. |
| Дивне діло, бо він напевне вирвався з вогню — он як пообсмалюваний! — А на лобі тавро — літери В. Ф. Б., - озвався другий конюх. — |
| Це ж, напевне, означає “Вільгельм фон Берліфітцінг”, але там у замку всі водно кажуть, що ніколи не бачили такого. |
| — Справді диво дивне! — |
| промовив молодик замислено, явно не усвідомлюючи як слід, що він каже. — |
| Правда ваша, дивний кінь, надзвичайний кінь!.. |
| Хоча, як ви слушно кажете, непевної й невгамовної вдачі… А втім, хай буде мій, — хвильку помовчавши, додав він. — Може, такий їздець, як Фрідріх фон Метценгерштайн, приборкає навіть чорта з берліфітцінгівських стаєнь. |
| — Помиляєтесь, пане! Цей кінь, як ми вже сказали, не з графських стаєнь. |
| Якби воно так було, то хіба б таки ми привели його перед ваші очі. |
| — Теж правда, — сухо потвердив барон; і в ту ж мить із палацу прожогом вибіг паж-постільничий, червоний на лиці. |
| Підбігши до барона, він шепнув йому на вухо, що в горішній залі раптом зник невеликий шматок шпалерів; далі він розповів, як сталось це диво, в усіх подробицях, аж до найменших, але говорив так тихо, що конюхи не почули нічого й не вдовольнили розпаленої в них цікавості. |
| Молодого барона Фрідріха, що слухав цю розповідь, неначе шарпали різні почуття. |
| Але скоро він опанував себе, і на його обличчі проступив вираз злісної рішучості. Він владно наказав, щоб горішню залу негайно замкнули, а ключа принесли йому в руки. |
| — Ви чули, що старий Берліфітцінг, той завзятий мисливець, загинув? — |
| спитав у барона один із його васалів, коли паж. пішов, а могутній огир, якого вельможа визнав своїм, вирвавшись, побіг із подвоєною люттю довгою алеєю, що вела від палацу до метценгерштайнівських стаєнь. |
| — Ні! — |
| відказав барон, рвучко обернувшись до васала. — |
| Загинув, кажеш? |
| — Щира правда, пане мій, і для вас, ваша вельможносте, ця новина, гадаю, навряд чи неприємна. |
| По бароновому обличчю промайнула усмішка. |
| — Як він загинув? |
| — Рвався врятувати з вогню найкращих мисливських коней, та там і згорів. |
| — О-це та-а-ак! — |
| протяг барон, ніби йому повільно, поступово відкривалась якась разюча правда. |
| — Оце так, — підтвердив васал. |
| — Страхіття! — |
| незворушно промовив молодик і спокійно рушив до палацу. |
| Від цього дня в поведінці гультяя-барона Фрідріха фон Метценгерштайна настала помітна зміна. |
| Його поводження не збігалося з тим, чого від нього чекали, й геть розходилося з надіями багатьох матусь, що мали дочок-відданиць; а його звички й манери ще рідше, ніж доти, узгоджувалися зі звичками та манерами довколишнього панства. |
| Його ніколи не бачили за межами власних володінь, і в своїх широких товариських колах він не мав жодного товариша — хіба що отой дивний норовистий вогненно-червоний кінь, що на ньому барон відтоді весь час їздив, мав якесь таємниче право називатись його другом. |
| Однак численні запрошення від сусідів надходили ще довго: |
| “Чи не вшанує барон своєю присутністю наше свято?”, |
| “Чи не приїде барон пополювати з нами на вепра?” |
| Відповіді були гордовиті й лаконічні: “Метценгерштайн не полює”, “Метценгерштайн не приїде”. |
| Владне магнатство не могло терпіти таких постійних образ. |
| Запрошення стали холодніші, почали надходити рідше, а врешті зовсім припинились. |
| Від удови нещасливого графа Берліфітцінга навіть почули таке висловлене сподівання: “Може, баронові доведеться сидіти вдома, коли він цього не хотітиме, якщо вже йому не до смаку товариство рівних йому; або їздити верхи, коли він цього не хотітиме, якщо вже він віддає перевагу товариству коня”. |
| Звичайно, це був украй дурний вибух спадкової ущипливості, він тільки показував, якими навдивовижу беззмістовними можуть бути наші слова, коли ми захочемо виявити незвичайне завзяття. |
| Одначе люди милосердні приписували зміну в поведінці молодого магната цілком природній синівській тузі після втрати батька й матері, - щоправда, забуваючи, як шалено й невгамовно поводився він перші дні після цієї втрати. |
| А втім, були й такі, що вбачали тут просто непомірну пиху. |
| Ще інші (поміж якими слід згадати фамільного лікаря) рішуче говорили про хворобливу меланхолію, про спадкове нездоров’я; а серед більшості ходили більш двозначні туманні натяки. |
| Справді, неприродна баронова любов до недавно набутого коня — любов, яку неначе тільки підсилювали все нові й нові вияви лютої, демонічної натури огиря, — помалу в очах усіх розсудливих людей прибрала рис огидної, неприродної пристрасті. |
| В опівденному світлі й у мертві нічні години, в хворобі й у здоров’ї, в затишші й у бурі молодий Метценгерштайн був наче прикутий до сідла велетня-коня, чия вгамована норовистість так добре відповідала власній юнаковій вдачі. |
| Крім того, були деякі обставини, що в сполученні з недавніми подіями надавали якогось надлюдського, грізного характеру цій манії вершника і властивостям коня. |
| Та відстань, яку огир перелітав одним стрибком, старанно вимірювалась, і виявилося, що вона набагато, дивовижно перевершує найсміливіші передбачення найбуйнішої уяви. |
| Крім того, барон не придумав коневі ніякого назвиська, хоча доти всі його коні такі назвиська мали. |
| І стайню для нього влаштували віддалеки від інших, а доглядати коня, чистити його тощо не важився ніхто, крім самого господаря, ба навіть заходити до його стайні не смів більш ніхто. |
| Відзначено також, що ті троє конюхів, котрі спіймали огиря, як він тікав з пожежі в маєтку Берліфітцінгів, хоча й зуміли спіймати його за гнуздечку з вудилами, але жоден із них не міг із певністю сказати про себе, що він — чи то під час тієї небезпечної ловитви, чи то згодом — доторкнувся до коня рукою. |
| Хоча приклади незвичайної розумності в поведінці благородної, сміливої тварини й не слід вважати здатними викликати невиправдану увагу, та все ж були й такі обставини, які мимохіть змушували замислитися найнедовірливіших і найбайдужіших людей; і кажуть, що були хвилини, коли кінь змушував юрбу цікавих, які обступали його, перелякано сахатись — так грізно й значуще тупав він копитами. Навіть сам молодий Метценгерштайн не раз бліднув і нітився від його швидкого, запитливого, майже людського погляду. |
| Та серед усього оточення молодого барона жодна душа не сумнівалася в незвичайній, палкій прихильності молодого магната до цього коня з його вогненним темпераментом; жодна душа, крім хіба одного нікчемного, недолугого пажа, чия потворність відштовхувала всіх і на чию думку ніхто ніколи не вважав. |
| Він (якщо його думки взагалі варті згадки) мав зухвальство твердити, ніби їхній пан ні разу не скочив у сідло без несвідомого, майже непомітного дрожу, а коли вертався із щоденної далекої проїздки, обличчя його щоразу бувало спотворене виразом якогось злостивого тріумфу. |
| Одної буряної ночі Метценгерштайн прокинувся з тяжкого сну, спустився, ніби сновида, надвір, поспіхом сів на коня й помчав у лісові хащі. |
| Така звичайна подія не збудила великої уваги, але челядь дожидала його повернення в гнітючій тривозі. Аж ось, за якусь годину, грізні й величні мури палацу Метценгерштайнів затріщали й задвигтіли під навалою суцільної стіни блідого невтримного вогню. |
| Коли той вогонь побачили, він уже розгорівся так, що будь-які спроби врятувати бодай частину будівлі були очевидячки марні, і приголомшені сусіди нерухомо стояли в мовчазному, трохи не скрушному подиві. |
| Та скоро нове страхітливе з’явисько прикувало увагу людей і показало, наскільки сильніше хвилювання пробуджує в юрбі видовище людської загибелі, ніж найстрашніші катастрофи з неживими речами. |
| Довгою алеєю старих дубів, що вела від лісу до парадної брами палацу Метценгерштайнів, мчав кінь з розшарпаним, простоволосим вершником, мчав швидше й рвучкіше, ніж сам Демон Бурі. |
| Добре видно було, що верхівець зовсім не володіє своїм конем. |
| Мука на його обличчі, конвульсивні рухи тіла виказували надлюдські зусилля; але жодного звуку, крім одного-єдиного скрику, не вирвалося з його губів, попрокушуваних у нападах смертельного страху. |
| Мить — стукіт копит прорвався різко, твердо крізь рев полум’я та завивання вітру; ще мить — одним стрибком перелетівши браму та рів, огир злетів високо угору по вже хитких сходах палацу і разом з вершником зник серед круговерті вогненних вихорів. |
| Лють бурі зразу вщухла, і настала понура тиша. |
| Біле полум’я ще огортало палац ніби саваном і, струмуючи в височінь у тихому повітрі, розливало далеко навкруги якесь надприродне сяйво. А з важкої хмари диму над мурами утворилася виразна велетенська подоба — коня. |